ЛЮДИ З НЕОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

3 грудня в усьому світі відмічається Міжнародний День інвалідів. Це не свято, в цей день люди не вітають один одного, не дарять квітів та подарунків. Проте в цей день усім людям нашої планети пропонується замислитися, що поряд живуть люди важкої долі, люди, які внаслідок вроджених вад чи життєвих обставин втратили частину здоров’я, а значить право на повноцінне життя.

«Ми такі ж як і ви», «Дивіться на нас як на рівних» - ці лозунги зараз часто лунають. Так люди з особливими потребами борються за рівні права. З часів незалежності України влада та суспільство вперше помітили, що поряд живуть люди, обмежені в пересуванні, спілкуванні, люди, яким важко отримати освіту і працевлаштуватися, люди, які потребують трохи більше уваги і захисту. Зараз законодавчо інваліди в Україні мають такі самі права, як усі інші громадяни, їх дискримінація заборонена Конституцією. На всіх рівнях прийнято безліч соціальних програм щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими можливостями. Але на практиці інтеграція людей з вадами проходить досить повільно. Роботодавці не прагнуть бачити таких людей працюючими на своїх підприємствах, для дітей-інвалідів най розповсюдженішою остається надомна, ізольована форма навчання, навіть якщо дитини не має розумових вад. Отримати після шкільну освіту – це майже нездійснена мрія, більшість вищих та середньо-спеціальних навчальних закладів не пристосовані до потреб неповносправних. А що казати про елементарні потреби. Для більшості людей, які мають важкі фізичні ушкодження купити ліки та продукти харчування, отримати якісне медичне обслуговування, доїхати автотранспортом (також як і ж/д транспортом) до місця призначення є майже неможливим.

Зараз ведеться багато дискусій (частіше серед здорових людей) про недопущення вживати слово «інвалід», буцім то воно є образливим. Хоча це слово походить від англійського «in war» - на війні. Так називали людей, які отримали важкі травми захищаючи свою Батьківщину. Такі люди завжди були шанованими. В центрі Парижу на їх честь навіть побудовано палац під назвою Invaliden Palace. На мою думку більш образливою є назва люди з обмеженими можливостями. Адже для того, щоб просто існувати в суспільстві така людина повинна мати не просто необмежені, просто надприродні можливості. Часто не хвороба обмежує наші можливості, а загальносуспільна думка що інваліди – це люди другого сорту.

Зараз дуже популярними є виставки та фестивалі творчості інвалідів. А хіба є якась різниця між митцями з вадами та митцями здоровими. Якщо людина талановита, то чому потрібно обмежувати її талант рамками фестивалів для інвалідів. Ярмарок вакансій для інвалідів – досить розповсюджено форма «піклування» про неповносправних. А чому людина, яка має фізичні вади, проте гострий розум чи золоті руки не є конкурентноспроможною на ринку праці. Я чула, що у Вінниці був такий проект – побудувати будинок для інвалідів, а в Києві пішли далі – розробили проект будівництва цілого містечка для інвалідів. Особисто мені це нагадує, як у часи Радянського Союзу відселяли на далекі острови «прокажених». Набагато складніше пристосувати всю інфраструктуру до потреб людей з вадами, дати їм можливість отримувати освіту на рівні з усіма, реалізувати свій потенціал. Є багато прикладів, коли інваліди, в нашому розумінні цього слова,  залишили незгладимий слід в історії людства. Згадаємо: Л.Бетховен, - найвідоміший композитор - страждав на глухоту, Стіві Вандер – геніальний барабанщик, музикант - мав лише одну руку, Президент США Рузвельт -  керував країною з висоти інвалідного візка, та багато інших. Цих людей язик не повернеться назвати людьми з обмеженими можливостями. Отож задумаємося, шановне людство: що потрібно зробити кожному з нас, щоб інваліди в нашій країні, в нашому місті стали людьми з необмеженими можливостями.

Директор центру реабілітації

дітей-інвалідів,

голова ГО молодих інвалідів

інвалід І групи

Н. Осауленко